Дозвольте мені тепер навести приклад тої нездоланної чарівності, з якою групова ментальність примушує нас зберігати стійку впевненість у беззаперечній реальності того, що відбувається, навіть коли для цього немає достатньо вагомих підстав — і вважати необхідними дії, що зрештою призводять до доволі сумних і руйнівних наслідків.
 
Для ілюстрації я скористаюся відомою п’єсою Вільяма Шекспіра «Трагедія Гамлета, принца Данського».