Цей текст підготовлено на прохання самого Робі – як спосіб поділитися з українською психотерапевтичною спільнотою своїми роздумами про значення великих аналітичних груп, а також про особливий досвід роботи з українським Сендвіч-проєктом у воєнний час. Стаття поєднує теоретичну рефлексію в межах групового аналізу з живим клінічним матеріалом і спостереженнями, що народилися безпосередньо з українського контексту.
Мені видається важливим, що цей текст звертається не лише до фахівців із групового аналізу, а й ширше – до психотерапевтів, психоаналітиків та всіх колег, які працюють із колективною травмою, війною, ідентичністю, авторитетом і спільнотою. Водночас це жест професійної солідарності й уважного супроводу української спільноти з боку міжнародного колеги.
Сподіваюся, що цей переклад буде корисним для вашого читання, роздумів і, можливо, подальших обговорень.