Гадаю, сьогодні це може здатися дивним – звернення до твору польського фантасту, який був написаний майже три чверті сторіччя тому, бодай він і породив у свій час цілу низку екранізацій і постановок та безліч філософських, наукових і психологічних тлумачень. Невдала спроба встановлення контакту з позаземним розумом, що трагічним чином перекинула дослідників у незвідані прірви власних душ. Чи це на часі, і чи не варто було б зосередитися на більш актуальних питаннях подолання воєнної травми, зміцнення ресурсу протистояння збройній агресії, укріплення національної ідентичності тощо? Хіба це не є униканням дійсно важливих, але надто складних і болючих тем? Чи не було униканням і з боку Станіслава Лема те, що він жодного рядку не написав про кілька років свого жахливого життя у Львові під радянською, а потім німецькою окупацією? Хтозна, можливо, саме у фантастичних картинах незбагненних, далеких світів Лема найвиразніше звучить луна його травматичного досвіду.
